Дуже часто споглядаєш порожні сторінки зошита замість так бажаних творчих робіт. І, дивлячись на такий "шедевр" у черговий раз, у мене з'явились "Фантазії з натури".
    Не можна не звернути увагу на ідеально чистий аркуш зошита. Біле полотно нагадує незайманий чистий сніг, що так ніжно вкриває землю, оберігаючи її від злих морозів. Дивишся на цей шедевр і думкою линеш в незвідані далі, фантазія малює дивовижні картини морозного ранку, коли сонце піднімається над горизонтом і охоплює своїм зором безмежну снігову пустелю, що іскриться в проміннях великого Ярила. І тут виринає думка з глибин підсвідомості: тож навіщо оскверняти чистоту і білизну учнівського зошита якимись думками, які обов'язково з'явились би, якби просто захотіти.
    Ні, ніщо не може подолати лінощі бідного учня, на якого всі наїжджають з претензіями через невиконання домашніх завдань. Він обіцяє, він викручується з надією - "Може, пронесе?"
    Ба, ні. Караючий меч нависає над бідною головою - на чистому тлі, (без таких бажаних рядків, написаних, надряпаних, нашкрябаних, замальованих коректором) як промінь червоний сонця, що котиться за обрій, вимальовується одиниця. Ось вона - бажана нагорода за страждання, муки науки, недоспані ночі з підручником замість подушки.
    Честь і хвала тобі, ледащо, що дав привід пофантазувати!

В небесах курличуть журавлі

І в осінній линуть високості.

Поспішають в школу школярі,

Кличе дзвоником вона у гості.

Школо моя, рідна школа!

Скільки добра нам даруєш щодня.

Стіни твої пам'ятають науку,

З них ми виходим в життя.

Пройдено доріг твоїх чимало,

З чаші знань вже випито до дна.

Все, що нам дала, в нагоді стало,

З ним сміливо йдемо в майбуття.

Вдалину тече життя потік

Та роки невладні над тобою:

Чути сміх дитячий з року в рік,

Ти гордишся зміною новою.

  Щаслива та людина, коли її згадують із вдячністю!

Кожен із нас нерозривно пов'язаний із тим клаптиком землі, де народився, де мужнів, звідки пішов по життю. Та знову і знов подумки я з рідними, які від мене так далеко.
Лиш заплющу очі на хвилину,
Подумки у рідний край свій лину,
Бачу ліс і поле, й милу хату,
Де живуть рідненькі батько й мати.
Де сестрички радо зустрічають,
Бабця і дідусь завжди чекають,
Де мені знайомий кожен кут,
Де мені усе радіє тут.
І поля, які сходила я малою,
Й бур'яни, які топталися ногою.
І маленький хвойний ліс,
Що на тракторному стані ріс.
Все мені знайоме тут до болю,
Де свою стрічала долю,
Де майбутнє бачила у снах
Й звідки вийшла на життєвий шлях.

Я і мої красуні!

ІV Всеукраїнський фестиваль педагогічних ідей "Мій особистісно зорієнтований урок"

Сплив непомітно час з того дня, коли Новоград-Волинський зустрічав гостей із різних регіонів України. 9-10 жовтня у Звягелі обмінювались досвідом і враженнями освітяни, які працюють на теренах особистісно зорієнтованого навчання, зокрема фахівці з української літератури.
На фото: члени творчої групи м.Новограда-Волинського по впровадженню особистісно зорієнтованого навчання на уроках української літератури під керівництвом старшого наукового співробітника Інституту педагогіки АПН України Анатолія Миколайовича Фасолі.

Відкритий урок з української мови у 5 класі під час регіонального семінару (СШ№4)

http://nv-imc.edukit.zt.ua/metodichna_robota/metodichna_skarbnichka/metodichna_skarbnichka_2013-2014n_r

І є в житті доріг чимало,
Я вибрала лише одну,
Знання давати - це немало,
Душу навчити не одну.
Словесник... Мовник... Я - учитель.
Тернистий шлях мій до мети.
Я прагну мудрості учити:
Любити мову й берегти.
В душі маленької людини
Довіру хочу я знайти.
І донести їй, як творили
Землі Вкраїнської Сини.
Маленький друже, дуже варто
У мові бачити усе.
Адже без мови, це не жарти,
Народ пропаде, от і все.
Яким наставником я стану?
Це зможе вирішити час.
Виховувать любов і шану
І мову берегти для Вас!
Для Вас, прийдешні покоління,
Ми всі повинні зберегти
До мови жадобу й сумління.
І з честю по життю пройти!
Ці рядки написала, коли вступила до інституту, бо вже тоді зрозуміла, що це -  моя дорога, моє покликання.