Дуже часто споглядаєш порожні сторінки зошита замість так бажаних творчих робіт. І, дивлячись на такий "шедевр" у черговий раз, у мене з'явились "Фантазії з натури".
    Не можна не звернути увагу на ідеально чистий аркуш зошита. Біле полотно нагадує незайманий чистий сніг, що так ніжно вкриває землю, оберігаючи її від злих морозів. Дивишся на цей шедевр і думкою линеш в незвідані далі, фантазія малює дивовижні картини морозного ранку, коли сонце піднімається над горизонтом і охоплює своїм зором безмежну снігову пустелю, що іскриться в проміннях великого Ярила. І тут виринає думка з глибин підсвідомості: тож навіщо оскверняти чистоту і білизну учнівського зошита якимись думками, які обов'язково з'явились би, якби просто захотіти.
    Ні, ніщо не може подолати лінощі бідного учня, на якого всі наїжджають з претензіями через невиконання домашніх завдань. Він обіцяє, він викручується з надією - "Може, пронесе?"
    Ба, ні. Караючий меч нависає над бідною головою - на чистому тлі, (без таких бажаних рядків, написаних, надряпаних, нашкрябаних, замальованих коректором) як промінь червоний сонця, що котиться за обрій, вимальовується одиниця. Ось вона - бажана нагорода за страждання, муки науки, недоспані ночі з підручником замість подушки.
    Честь і хвала тобі, ледащо, що дав привід пофантазувати!